20 / 150
19
забилося частіше, коли він заходив у під’їзд. «Хоч би це все
виявилося прикрим непорозумінням, збігом обставин! –
Благав він небеса. – От зараз підійду до дверей, і мама
відчинить, усміхаючись. І запитає: «Ну як справи в перший
день навчань?»
Сергій відімкнув двері і крадькома зайшов до
квартири.
– О-тісатко! – почув і аж підскочив від несподіванки.
– Ну ти й налякав мене, чудику!
«Краще б тебе зовсім не було, – з досадою подумав
хлопчик, – може, тоді все було б, як раніше». Раптом до
його свідомості дійшло, що вранці він залишав іграшку в
своїй кімнаті, а тепер вона лежала на підлозі біля тумбочки
в передпокої.
– Ма, ти вдома? – кинувся з надією до кімнати.
Хлопчик знову зазирнув у вітальню, ванну, кухню.
Тиша. Згадавши про залишений мамою телефон, подався до
нього.
– Ого! Тридцять два пропущені дзвінки, – він
приречено опустив руки. Більшість викликів були з маминої
роботи. Надії не залишилося – мама справді зникла. І
цілком можливо, що їй загрожує якась небезпека. «Якщо
тільки вона взагалі жива», – немов вогнем запекло у грудях.
Сергійко, що півдня намагався бути мужнім і терпів
усі неприємні сюрпризи, врешті не стримався і дав волю
сльозам.
– О-тісатко! – ніби жаліючи хлопчика, лагідно
промовило іграшкове звірятко.
– Схоже, тільки ти у мене й залишився, – витираючи
сльози, промовив хлопчик. – Що нам тепер робити? Куди
йти? Кому розповісти про маму? Може, саме від нас
залежить, що з нею буде?
Однак малюк Отісатко мовчав, сумно кліпаючи
булькатими оченятами.
Сергійко відчайдушно намагався придумати, як краще
вчинити. Бабуся, що колись жила в іншому кінці міста,