129 / 150
128
Але в процесі обговорення виявилося, що за
дванадцять років відсутності Вутку втратила контроль над
Центром керування Отісом, який вона створила. За ті роки
відбулося стільки прогресивних змін, що колишня права
рука Груміядза тепер була би безпорадною, опинись біля
пульту у вирішальний момент, коли навіть мені довелося
зупинити систему самознищення світу в останню відведену
для цього мить. А я ж там знав усе до дрібниць, тому навіть
у цілковитій темряві зміг безпомилково набрати необхідну
комбінацію з трьох десятків знаків.
– То ти, тату, був усі ці роки правою рукою Груміядза?
– приголомшено вигукнув Сергійко.
– Мені доводилося досить успішно вдавати з себе його
вірного слугу. Якби на тому місці продовжувала
залишатися Вутку, не впевнений, що вона змогла б
уникнути зомбуючого впливу тирана. У мене ж був
надійний імунітет – прагнення повернутися до рідного
світу, дорогої моєму серцю родини. Я до останнього
зволікав зі створенням системи самознищення Отісу.
Груміядз сварив мене за те, що я втрачаю кваліфікацію, але
продовжував довіряти. Років зо два тому він дав мені учня,
такого ж одержимого жадобою влади, як сам. Вдавати
дурника й надалі стало неможливим. До того ж, учень
виявився дуже здібним. Він прискорив нашу роботу. А моїм
головним завданням стало зберегти довіру Груміядза і
вільний доступ до Центру. Зізнаюся, мені це вдавалося на
грані дива.
Наближався час нашої операції з повернення
покараним отісатам людського вигляду. Напередодні
запланованого візиту мами до Отісу ми утрьох (Вутку в ту
ніч приїхала до нашої квартири з тої, яку мама ненадовго
винайняла для неї) проробляли варіанти можливих
несподіванок, щоб мама була готовою до будь-яких
небезпечних ситуацій. Захопившись обговоренням, ми з
Вутку випадково одночасно торкнулися екрану мого
комп’ютера по обидва боки міжсвітової грані. Двері між