134 / 150
133
Враз усі присутні помітили, як опинилися у великому
світлому куполі – майже так само, як відразу по прибуттю
дітей в Отіс.
– Бачиш, Отіс не відпускає тебе без подарунка, –
усміхнувся Клай, поглядаючи на заклопотані обличчя
дорослих.
– Жартуєш, – спантеличено кинув Сергійко. – Я вже
трохи вивчив такі вибрики твого світу. Напевно, я знову
йому чимось не догодив. Чи хтось із нас. Сподіваюся, цього
разу обійдеться без цапових душ та биків-камікадзе.
Раптом до ніг Сергійка впав інший пухнастик –
точнісінько такий, як Отісатко Клая, тільки зеленуватого
кольору. Хлопчик підняв іграшку і усміхнувся. Пухнастик
блимнув оченятами-ліхтариками і промовив таке знайоме:
– О-тісатко!
Усі полегшено розсміялися. Простір перед очима
Сергійка затремтів, ніби над щойно згаслим полум’ям і …
хлопчик побачив власну кімнату. Озирнувшись, він помітив
позаду велике дзеркало, якого там раніше не було. Тато
стояв біля нього, тільки звідти дивилася незнайома жінка.
– А ти гарно виглядаєш, Вутку! – промовив тато.
– Особливо, якщо врахувати, який вигляд я мала іще
два тижні тому, –усміхнулася жінка, – Маю наостанок
попередити, щоб не налякалися – під вхідними дверима, у
яких зламано замок, спить «надійний» охоронець.
Махнувши привітно рукою, Вутку зникла, як і саме
дзеркало. Вмить на його місці Сергійко побачив суцільну
стіну.
Сніжана, мама і тато стояли поряд з хлопчиком у його
кімнаті поруч зі старим комп’ютером…
39
Вони сиділи у кухні і вечеряли. Як передбачливо
затіяла мама вареники посеред тижня! Тільки вчора вони з
Сергійком ліпили їх, а здавалося, що пройшла ціла вічність.