131 / 150
130
буде ж вона там засвідчувати свою особу відбитком пальця,
який, до того ж, в тім вимірі їй не належить. Якщо з жінкою
щось станеться, чи зможуть вони повернутися додому?
Вони сиділи на невеликому пагорбі неподалік від все
ще відчиненої брами промислового сектору Отісу. Усі були
настільки поглинуті в розповідь Сергійкового тата, що ніхто
й не помітив, коли поруч з ними з’явився іще один слухач.
– Вибачте, не хотів вам заважати, – озвався він до
присутніх, коли в колі друзів запанувала повна тиша, і
кожен заглибився у власні роздуми.
– Тато! – радісно зіскочив з місця Клай. Та враз його
вираз обличчя змінила розгубленість.
– Як я скучив за тобою синку, – розвіяв сумніви
хлопчика незнайомець. Він підійшов ближче до
спантеличеного Клая і міцно обійняв його.
Сніжана з Сергійком та його татом теж повставали.
– А мене по вас послала Кучіфу, – повідомив Роглан.
– Я не міг дочекатися Клая, знаючи, що він десь подався у
вельми важливих справах. А потім моя сестра привела з
Арени Дідухів свою нову знайому. Все таки Арена –
містичне місце Отісу. Поки дідухи спілкувалися зі
звільненими від покарання отісатами, ті метушилися, мов
комашня, розшукуючи втрачених за роки щурячого рабства
друзів. У тій метушні можна було б збожеволіти, але ж то
відбувалося біля Арени Дідухів, там сила думок іще більша,
ніж деінде. Отож кожному вдалося знайти того, кого він
шукав.
– І кого ж розшукувала Кучіфу? – запитав Клай.
– Гостю з іншого виміру, про яку вона дізналася від
дітей, що врятували її саму незадовго до звільнення усіх
отісатів.
– То мама в Ламковасі? – радісно вигукнув Сергійко.
– Саме так! – кивнув Роглан. – І тому, щоб ви тут не
ламали голови, де і як її шукати, я прибув по вас. Можна
було повідомити Клаєві через Отісатко, але він один не зміг