135 / 150
134
Стільки пригод, як усі вони пережили за одну добу, дехто і
за все життя не зустрічає. Сергійко аж умлівав від щастя,
поглядаючи то на маму, то на тата, то на Сніжану. Було таке
враження, що усі минулі роки вони отак і жили – усі
четверо. Ні тато, ні Сніжана у цьому домі не здавалися
Сергійкові чужими чи зайвими, хоча до повернення з Отісу
тут жили тільки вони з мамою.
– Треба би двері полагодити, – сказав тато,
подякувавши за вечерю. – А потім і відпочити не завадило
б, година вже пізня, а дітям вранці до школи.
Сніжана з надією поглянула на Сергійкових батьків.
– Звісна річ, Сніжаночко, що ти залишишся з нами, до
інтернату ми тебе не віддамо, – впіймавши погляд дівчинки,
сказала мама. – Хоча деякі формальності варто буде
узгодити. Але то вже не твій клопіт. Вечеряйте і
відпочивати.
Сніжана встала з-за столу і підійшла до раковини мити
посуд.
– Вчися, хлопче! – підморгнула Сергійкові мама.
Хлопчик зашарівся – скільки разів він вислизав непомітно з
кухні, аби мама не змусила робити не вельми приємну для
нього справу. – Щоб Отіс не прийшов до тебе в гості.
– Я, мабуть, піду у вітальні пил повитираю, –
спантеличено пробурчав Сергійко, подумки пошкодувавши,
що в рідному світі іще не навчилися боротися з брудом так
блискуче, як в Отісі.
Мама посміхнулася.
– Ну, бачу, люди з вас будуть, – і пішла до
передпокою, де тато оглядав пошкоджений замок. Згаданий
Вутку охоронець мирно посапував, лежачи на підвіконні
між першим та другим поверхами.
– Завтра викличемо майстра, – сказав тато. – А поки
що доведеться зачинитися на ланцюжок і присунути
тумбочку, щоб не відхилялися. Це ж які зуби мав Клай в
подобі пацюка, щоб перегризти металевий засов! Дивуюся,
що на той скрегіт жоден сусіда не виглянув та не прибив