139 / 150
138
40
Цієї ночі у квартирі Кривохатьків ніхто довго не хотів
іти спати. Немов боячись знову втратити тата чи маму,
Сергійко щасливо тулився до обох, як мале дитя.
Неймовірні відчуття – в дванадцять років уперше побачити
тата, який не покинув тебе, не зрадив маму, а виконував
складне небезпечне завдання заради порятунку одного з
сусідніх світів.
– Тату, а що – окрім Отісу, з нами є ще хтось по
сусідству?
– А тобі вже не терпиться зануритися в нові пригоди?
– засміявся тато.
– Та ні, мені пригод і в нашому світі вистачає, – щиро
зізнався хлопчик. – Я тільки хотів тебе попросити, щоб ти
хоч якийсь час побув просто моїм татом, а не рятівником
іще якогось з вимірів.
– Ну, я теж сподіваюся, що ті інші виміри поки що
якось обійдуться без нашого тата, – приєдналася до
розмови матуся. – Досить з нас міжсвітових пригод. Час
повертатися до звичайного життя.
Зелений малюк Отісатко дрімав на книжковій поличці.
Сергійко згадав свого синього пухнастика і тяжко зітхнув.
Але журився він недовго – хлопчик тішився з того, що його
друг з іншого виміру зможе іноді виходити на зв'язок і
розповідати щось цікаве, отож, можна було вважати, що і
синій пухнастик завжди буде поруч.
… Хоча й ліг спати вже далеко за північ, прокинувся
Сергійко за кілька хвилин до того, як його горластий
будильник мав закукурікати.
– О-тісатко! – привітав його зелений пухнастик.
– Привіт, малий! – посміхнувся хлопчик і вийшов зі
своєї кімнати.
У кухні мама на самоті пила свою ранкову каву.
Невже то був тільки сон – тато, мандри до Отісу? Але ж