138 / 150
137
і не довелося стати учасницею неймовірної міжсвітової
подорожі, але, свідомо опинившись в потрібному місці в
потрібний час, вона внесла і свою вагому лепту в порятунок
Отісу, а може, і рідного світовиміру.
У передпокої знову почулися чиїсь чужі голоси. До
вітальні заглянув спантеличений тато. Слідом за ним в
дверях з`явився чоловік у формі поліцейського.
– Сніжано, це по тебе, – засмучено повідомив тато. –
Ти не турбуйся – те, про що ми вже домовилися,
залишається в силі. І вже зранку я цим займуся. Але тепер
треба повернутися до інтернату, формально ти іще їхня.
– Та я розумію, – бадьоро відповіла дівчинка. – Іще
одну ніч в інтернаті я як-небудь переживу. Бувайте.
Вона підійшла до Марисі і по-дружньому її обійняла:
– Дякую тобі, «сестричко-двійняшко»!
– Іще не знаю, за що – але і я тобі дякую, – крізь
сльози посміхнулася Марися.
– Ну чому, чому ти нічого не сказав про те, що маєш
якісь проблеми? – накинулася на Сергійка Марися, коли
поліцейський та Сніжана вийшли з квартири.
– Та ти ж тоді була сердита на мене. Я думав, що твої
батьки мене й на поріг не пустять.
Провівши Сніжану, до вітальні повернулася мама:
– Діти, припиніть виясняти стосунки. Все сталося
саме так, як і мало статися. Ніхто не мусить гризти себе
відчуттям провини.
Марися похнюпилася:
– Я тільки хотіла наголосити, щоб Сергійко запам’ятав
на все життя. Які б непорозуміння не виникали між
друзями, але в біді (не приведи Боже, щоб трапилося іще
щось) він завжди може розраховувати на мою підтримку.
Чуєш, Сергійку? Більше ніколи не намагайся впоратися з
проблемами самотужки, бо у тебе є як мінімум один вірний
і надійний друг. Хоча… – вона на хвильку зам’ялася, – не
помилюся, якщо скажу, що як мінімум – два… тобто, дві.